Музика, що народжується з рослин: «Таємна симфонія флори»

У 2025 році ідея, що здавалася фантастичною, набула форми музичного релізу. Проєкт під назвою The Secret Symphony of Plants, реалізований в арт-парку Artpark (штат Нью-Йорк), став яскравим прикладом синергії науки та мистецтва, що зазвучала в унісон.

Команда митців та дослідників встановила електроди на рослинах парку. Вони фіксували мінімальні зміни в біоелектричній активності, що виникали у відповідь на світло, температуру чи дотик. Ці сигнали були трансформовані у формат MIDI, з яким далі працювали композитори, зокрема Kaitlyn Aurelia Smith та диригент Brent Chancellor.

Результатом став альбом The Secret Symphony of Plants, випущений 17 жовтня 2025 року. Це не просто музика «про природу», а музика, яка була створена спільно з природою.

Ключовим моментом є те, що композитори не нав’язували рослині свою інтерпретацію. Вони сприймали її дані як повноцінного співавтора. У певних моментах рослина виступала м'яким генератором ритму, в інших — джерелом непередбачуваних мелодійних змін, а ще десь вона змінювала насиченість фактури залежно від коливань довкілля.

Цей альбом не є доказом існування «рослинного розуму» у звичному нам розумінні. Проте він слугує чудовим підтвердженням іншого: ми здатні налагодити діалог, де природа — це не просто тло, а активний партнер.

Чому нас так вабить обійми природи

Стає зрозуміло, чому багатьом людям інтуїтивно хочеться сказати: «На природі я нарешті можу вільно дихати». У міському середовищі ми живемо у розірваних ритмах: постійна зміна завдань, світло екранів, гул автострад та інформаційний шум. Це теж музика, але з надто рваним партитурою.

Природа ж функціонує інакше. Вона керується повільними, стабільними циклами:

• Зміна дня і ночі,

Коли ми опиняємося поблизу дерев, землі чи води, наш організм робить те, для чого він еволюціонував: відбувається самонастроювання. Напруга поступово спадає, увага стає сфокусованою, а дихання вирівнюється.

Ми називаємо це «відпочинком» чи «перезавантаженням». Але по суті, це процес узгодження: внутрішні ритми входять у резонанс із зовнішніми. Там, де раніше енергія витрачалася на боротьбу з навколишнім шумом, вона починає нас живити.

Що насправді робить біосоніфікація

Рослини не співають «по-людськи» — але життя у них (і у нас) одне: ритм

Уявіть: рослина має свій внутрішній пульс змін — рух води, перемикання іонів, реакція тканин на світло чи тепло. Ми встановлюємо датчики і перетворюємо ці мікросигнали на звук. Це відбувається не тому, що рослина «співає», а тому, що ми навчилися робити її процеси чутними.

Це і є біосоніфікація: не магія замість науки, а звук як інструмент спостереження.

Тут починається «книга життя». Якщо розглянути це комплексно, біосоніфікація виявляється не дивною забавкою, а досить мудрим кроком. Вона:

• Нагадує, що рослина — це процес, а не просто предмет на підвіконні;

У цей момент зникає питання: «Чи справді рослина щось відчуває?». Натомість виникає інше: «Чи готовий я визнати, що життя навколо мене — це не фон, а співзвуччя?»

Рослини підтримують ритм планети своїм існуванням: корінням, кронами, хлорофілом, повільним, але наполегливим зростанням. Ми ж згадуємо цей ритм серцем — коли нам просто добре сидіти під деревом чи йти стежкою без навушників. Технології, подібні до PlantWave або проєктів на кшталт The Secret Symphony of Plants, лише роблять цей міст чутним: різні форми — один резонанс.

У 2025 році в журналі eLife було опубліковано дослідження, яке додає ще один «реальний» вимір до теми рослин: самки молі використовують ультразвукові клацання зневоднених рослин для вибору місця кладки яєць. У ході експерименту метелики надавали перевагу стороні, де відтворювалися записи «звуків всихаючої рослини». Однак, коли до установки додавали живі рослини, вибір зміщувався до тих, що були тихими (тобто більш «здоровими/зволоженими»). Коли ж самок позбавляли слуху, перевага зникала. Це свідчить, що рішення ґрунтувалося на чутному сигналі. Автори назвали це одним із перших вагомих доказів акустичної взаємодії «рослина–комаха»: природа не чекає наших перекладачів — вона вже спілкується звуком, хоча часто й поза межами людського діапазону.

Що це додає до звучання планети

Якщо бути відвертим, для самої Землі ми не винайшли нічого «нового». Рослини й до нас існували в електричних полях, обмінювалися сигналами, реагували на вібрації повітря та ґрунту. Новим є наше сприйняття цих процесів.

Мабуть, найкраще це відчувається у музиці, знайомій нам з дитинства —
 «Вальсі квітів» Чайковського. У цьому творі немає жодної справжньої квітки, але там є все, чим живе сад: круговий рух, плавне розкриття, світло, дихання, зміна вітру, повернення мотиву, як зміна сезону. Складається враження, що композитор не вигадав цю музику, а пригадав мову природи і просто акуратно переклав її у ноти.

Класики часто стверджували, що музика починається там, де закінчуються слова. Сьогодні ми бачимо продовження цієї думки: життя звучить там, де ми перестаємо чути лише себе.

Навчитися слухати інші форми життя — рослини, океан, тишу між ударами серця — це і є та магія, де наука, мистецтво та духовність перестають сперечатися і стають єдиним цілим: способом визнати, що світ навколо не мовчить. Варто лише зробити крок назустріч — і він відповість.

Ми вперше масово усвідомлюємо:

• Життя навколо нас — це не декорація, а мережа процесів та діалогів;

Музика згадує нас у той момент, коли ми перестаємо бачити світ як розділений на «нас» і «решту» — і починаємо чути:

Листок, що змінює провідність;
Рослину, що клацає в ультразвуку від спраги;
Ліс, що дихає світлом і тінню;
Людину, яка нарешті замовкає всередині, щоб це помітити.

І тоді фраза «нас багато — але ми ОДНЕ» перестає бути просто гарною ілюстрацією. Вона стає дуже простою і тихою реальністю: єдине життя, яке грає собою у безлічі форм — і в кожній з них звучить той самий, впізнаваний резонанс.