Масштабний генетичний аналіз виявив генетичну основу заїкання, підкреслюючи неврологічні шляхи, пов'язані з цим станом. Розуміння генетичних факторів, що лежать в основі заїкання, може призвести до ранньої ідентифікації та потенційних терапевтичних досягнень.
Дослідження, опубліковане 28 липня 2025 року в журналі *Nature Genetics*, проаналізувало ДНК понад мільйона осіб. Дослідження виявило 57 різних геномних регіонів, пов'язаних із заїканням. Ці результати свідчать про спільну генетичну архітектуру між заїканням, аутизмом, депресією та музичністю.
Заїкання, що характеризується повтореннями, подовженнями та паузами в мовленні, вражає близько 1% населення планети. Дослідники використали результати GWAS для створення полігенної оцінки ризику заїкання. Ця оцінка, отримана з генетичних сигналів у чоловіків, передбачала заїкання в обох статей у двох незалежних наборах даних.
Розвиток заїкання часто з'являється у дітей віком 2-5 років, причому близько 80% спонтанно одужують. Хоча спочатку це впливає на обидві статі однаково, це стає більш поширеним у підлітків та дорослих чоловіків.
Логопедичні заняття та психологічна підтримка можуть значно покращити якість життя людей із заїканням, допомагаючи їм розвинути навички спілкування та впевненість у собі. Це дослідження є значним кроком вперед у розумінні заїкання, відкриваючи шлях для майбутніх досліджень та потенційних методів лікування. Виявлення специфічних генетичних маркерів дає надію на покращену діагностику та цілеспрямовані втручання.