Астрономи зафіксували пряме народження чорної діри та загадкову ударну хвилю біля білого карлика

Міжнародна група астрономів представила переконливі докази унікального космічного явища — прямого гравітаційного колапсу масивної зірки в чорну діру, який відбувся без традиційної фази вибуху наднової. Ця подія, що отримала наукове позначення M31-2014-DS1, була зафіксована в Галактиці Андромеди, віддаленій від Землі приблизно на 2,5 мільйона світлових років. Комплексний аналіз даних, що охоплює майже два десятиліття спостережень, був опублікований у престижному науковому журналі Science дванадцятого лютого 2026 року.

Дослідження, яке очолив Кішалай Де з Інституту Флетайрон та Колумбійського університету, проливає світло на так звані «тихі» смерті зірок, які раніше існували лише у вигляді теоретичних моделей. Об’єктом вивчення стала зірка-сверхгігант, початкова маса якої, за оцінками вчених, становила близько 13 мас Сонця. Проте до моменту своєї загибелі вона втратила значну частину речовини через потужні зоряні вітри, і її маса скоротилася до п'яти сонячних мас. Спостереження проводилися з використанням архівних матеріалів місії NASA NEOWISE, а також даних космічного телескопа «Габбл» та низки провідних наземних обсерваторій.

Ключовим етапом дослідження став аналіз короткочасного сплеску інфрачервоного випромінювання у 2014 році, після якого відбулося різке затухання об'єкта. До 2022–2023 років видима світність зірки впала до однієї десятитисячної від її початкового значення. Центральний висновок науковців полягає в тому, що ядро зірки зазнало повного колапсу, сформувавши чорну діру в процесі, який отримав назву «невдала наднова». Це явище допомагає пояснити дефіцит спостережуваних вибухів наднових серед наймасивніших зірок Всесвіту. Дослідження також підкреслило роль конвекції у виштовхуванні зовнішніх шарів матеріалу, який згодом охолов і перетворився на пил, що забезпечив тривале інфрачервоне світіння.

Паралельно з цим відкриттям, астрофізики зафіксували ще одну загадку, пов’язану з білим карликом RXJ0528+2838, що розташований на відстані 730 світлових років від нашої планети. Використовуючи надчутливий інструмент MUSE на Дуже великому телескопі (VLT) Європейської південної обсерваторії (ESO), вчені змогли зафільмувати вражаючу ударну хвилю навколо цього об'єкта. Це явище, опис якого з'явився в журналі Nature Astronomy у січні 2026 року, наразі не знаходить логічного пояснення в межах існуючих астрофізичних теорій.

Зазначений білий карлик перебуває у тісній бінарній системі з компаньйоном, подібним до нашого Сонця. Всупереч науковим очікуванням, у системи відсутній акреційний диск, який зазвичай є джерелом потужних потоків речовини. Проте наявність носової ударної хвилі вказує на те, що білий карлик викидав матеріал протягом щонайменше 1000 років, вступаючи у взаємодію з міжзоряним газом. Хоча сильне магнітне поле здатне спрямовувати речовину безпосередньо на поверхню карлика в обхід диска, виміряна енергія викиду значно перевищує інтенсивність поля. Це свідчить про можливу участь невідомих фізичних сил, що змушує наукову спільноту переглянути чинні моделі взаємодії в подвійних системах без акреційних дисків.