Астрономи вперше зафіксували викид маси з червоного карлика, підтвердивши космічну погоду поза Сонячною системою

Європейські астрономи здійснили прорив, вперше отримавши пряме свідчення викиду корональної маси (ВКМ) на зірці, розташованій за межами нашої Сонячної системи. Ця знакова подія, що відбулася на червоному карлику приблизно за 40 світлових років від Землі, переводить дослідження позасонячної космічної погоди з царини гіпотетичних припущень у площину емпіричного підтвердження. Для фіксації цього явища були використані дані, отримані за допомогою космічної обсерваторії XMM-Newton Європейського космічного агентства (ESA) та наземного радіотелескопа LOFAR.

Викид корональної маси (ВКМ) являє собою потужний викид високоенергетичної плазми та випромінювання, який може кардинально змінити умови в атмосферах планет, що обертаються поблизу. Результати спостережень, опубліковані у престижному журналі Nature, стали кульмінацією багаторічних зусиль науковців, спрямованих на вивчення активності зірок. Зареєстрована речовина рухалася з неймовірною швидкістю — приблизно 2400 кілометрів на секунду. Ця швидкість є порівнянною з однією двадцятою частиною швидкості, зафіксованої під час зареєстрованих сонячних спалахів. Хоча подібні виверження є звичним явищем для нашого Сонця, їхнє пряме виявлення на іншій зірці досі залишалося недосяжною метою.

Надійним індикатором, який підтвердив цю подію, став радіоспалах II типу — інтенсивний, але короткочасний сигнал, що генерується ударною хвилею, коли плазма проривається крізь зовнішню оболонку зірки. Джозеф Каллінгем з Нідерландського інституту радіоастрономії (ASTRON) підкреслив, що попередні дані лише натякали на можливість ВКМ, але не надавали остаточного доказу втрати зіркою своєї матерії у міжзоряний простір. Варто зазначити, що червоні карлики, до яких належить зірка-джерело, є найбільш поширеним типом зірок у Чумацькому Шляху, і саме навколо них обертається більшість відомих екзопланет.

Дослідження чітко продемонструвало, що ці зірки, незважаючи на те, що вони менші та тьмяніші за Сонце, володіють значно потужнішими магнітними полями. Як наслідок, вони генерують набагато більш екстремальну космічну погоду. Хенрік Еклунд, науковий співробітник ESTEC у Нідерландах, зазначив, що ця робота відкриває нову спостережну межу для вивчення зоряних вивержень. Інтенсивність космічної погоди може бути набагато вищою навколо менших світил, що є критично важливим фактором для оцінки потенційної населеності планет, які обертаються на їхніх орбітах.

Це відкриття має глибокі наслідки для астробіології та розуміння еволюції планетних систем. За оцінками вчених, викид такої сили здатний повністю зруйнувати атмосферу будь-якої планети, розташованої у безпосередній близькості від червоного карлика, навіть якщо ця планета знаходиться у так званій «зоні життя». Це ставить під сумнів довгострокову стійкість атмосфер на потенційно населених світах. Успіх цього спостереження став можливим завдяки синергії технологій: рентгенівський телескоп XMM-Newton визначив характеристики зірки, тоді як LOFAR, мережа, що складається з 20 000 антен, зафіксувала радіосигнал, спричинений ударною хвилею. Таким чином, наукова спільнота отримала емпіричні дані, які підтверджують, що для планет, які обертаються навколо активних червоних карликів, збереження атмосфери є надзвичайно серйозною проблемою.