Новий метод використовує діаграму Герцшпрунга-Рассела для пошуку сфер Дайсона

У сучасній астрофізиці та в межах глобальних зусиль із пошуку позаземного розуму (SETI) було запропоновано інноваційне методологічне вдосконалення. Воно спрямоване на ідентифікацію гіпотетичних мегаструктур, відомих як сфери Дайсона, у межах нашої Галактики. Дослідження, результати якого були оприлюднені у 2026 році, зосереджується на застосуванні діаграми Герцшпрунга-Рассела (Г-Р) — класичного інструменту зоряної класифікації. Цей підхід дозволяє науковцям значно точніше виокремлювати аномальні теплові сигнатури серед мільярдів космічних об'єктів Чумацького Шляху.

Основна наукова гіпотеза полягає в тому, що сфера Дайсона, яка повністю поглинає випромінювання своєї материнської зірки, повинна перевипромінювати цю енергію, але вже при набагато нижчій температурі. Такий процес створює специфічне зміщення на діаграмі Г-Р, яке неможливо пояснити природними властивостями зоряних популяцій. Сама концепція сфер Дайсона була вперше сформульована фізиком Фріменом Дайсоном ще у 1960 році. Він припустив, що високорозвинені цивілізації можуть оточити світило структурою для збору майже всієї його енергії, що проявлятиметься як надлишкове інфрачервоне випромінювання. У новій роботі, до якої долучився Амірнезам Амірі з Університету Арканзасу, детально аналізується вплив цього перевипромінювання на позицію системи на зоряній діаграмі.

Результати моделювання вказують на те, що у випадку повного екранування зірки мегаструктурою її загальна світність зберігається, проте вона зміщується у бік довших хвиль, тобто в інфрачервоний спектр. Це розміщує об'єкт у тій області діаграми, де зазвичай не спостерігаються природні зірки, такі як коричневі карлики. Дослідники визначили два найбільш перспективні класи зірок-господарів для таких пошуків: білі карлики та червоні карлики спектрального класу М. Червоні карлики становлять близько 70% усіх зірок Галактики і вирізняються надзвичайно тривалим терміном життя, що робить їх привабливими джерелами енергії. Білі карлики, як компактні залишки еволюції зірок, дозволяють будувати сферу на значно меншій відстані від поверхні, забезпечуючи стабільний потік енергії.

Згідно з розрахунками, сфери Дайсона навколо білих карликів повинні давати тьмяніше теплове випромінювання з піком у ближньому або середньому інфрачервоному діапазоні. Навколо М-карликів випромінювання може бути потужнішим, але воно також суттєво зміщене до довших хвиль. Ключовою аномалією, яку намагаються зафіксувати астрономи, є об'єкт із низькою температурою, але зі світністю, що точно відповідає параметрам материнської зірки. Рівноважна температура в такій моделі зменшується пропорційно до радіуса сфери, тоді як загальна світність залишається нерозривно пов'язаною з потужністю самого світила.

Для проведення сучасних спостережень критичне значення має космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) завдяки його унікальній здатності виконувати надточні інфрачервоні вимірювання. Раніше в межах спеціалізованого проєкту Hephaistos було виявлено сім потенційних кандидатів серед червоних карликів у каталозі з п'яти мільйонів зірок. Один із цих об'єктів згодом був виключений зі списку через збіг із фоновою надмасивною чорною дірою, що залишило п'ять цілей для подальшого ретельного вивчення. Додатковою спектрографічною ознакою може бути відсутність пилу, характерного для природних інфрачервоних надлишків, а також нерегулярні криві блиску у випадку існування «рою Дайсона» з технологічними зазорами.

Таким чином, це дослідження 2026 року не є офіційною заявою про виявлення позаземного життя, проте воно надає астрофізикам консолідований та фізично обґрунтований інструмент для фільтрації та пріоритезації цілей у пошуку техносигнатур. Такий підхід переводить науковий пошук із площини широкого виявлення аномалій у сферу цілеспрямованого дослідження, що базується на конкретних гіпотезах. Це розвиває ідею, яку Фрімен Дайсон у 1960 році спочатку назвав своєю «маленькою шуткою», перетворюючи її на серйозний напрямок сучасної космічної науки.