Від Розуелла до AARO: як змінювався державний підхід до незрозумілих явищ

За останнє десятиліття ставлення до Неопізнаних Аномальних Явищ (UAP) зазнало кардинальних змін. Тема, що колись вважалася маргінальною, тепер викликає серйозне занепокоєння у розвідувальних та оборонних колах. Цей зсув парадигми підкріплюється переосмисленням ключових історичних подій, таких як інцидент у Розуеллі у липні 1947 року та події у Вашингтоні 1952 року. На цьому тлі з'являються сучасні структури, зокрема Офіс з розв'язання аномалій у всіх доменах (AARO), а Конгрес посилює свій нагляд. Якщо в минулому офіційні пояснення часто розходилися зі свідченнями очевидців, то нинішня система розслідувань під керівництвом AARO демонструє намір застосовувати значно суворіший аналітичний підхід до цих феноменів.

Інцидент у Розуеллі, що розпочався на початку липня 1947 року, коли фермер Вільям «Мак» Бразел знайшов уламки незвичного, але міцного металу, став епохальним моментом для скептицизму. Військово-повітряні сили США спочатку 8 липня 1947 року виступили із заявою про захоплення «літаючого диска». Однак менш ніж за добу вони спростували цю інформацію, стверджуючи, що знайдений матеріал належав звичайному метеозонду. Пізніше, до 2025 року, офіційна версія ВПС США уточнила, що уламки були частинами секретного проєкту «Могул». Цей проєкт, що діяв з 1947 по 1949 рік, використовував висотні аеростати з мікрофонами для акустичного моніторингу випробувань атомної зброї Радянським Союзом. Заяви майора Джессі Марсела, керівника розвідки, про підміну первинних матеріалів лише поглибили недовіру громадськості до офіційних версій подій.

У липні 1952 року Вашингтон, округ Колумбія, став ареною серії спостережень, відомих як «Вашингтонська карусель». Протягом двох послідовних вікендів, 19–20 липня та 26–27 липня, радари Національного аеропорту та авіабази Ендрюс зафіксували десятки невідомих об'єктів. Комерційні пілоти та авіадиспетчери, зокрема Едвард Нагент та Гаррі Барнс, повідомляли про бачення яскравих вогнів, що демонстрували надзвичайну швидкість та маневреність. Винищувачі F-94, підняті на перехоплення, не змогли наблизитися до цілей. Щоб зняти суспільний резонанс, 29 липня 1952 року відбулася пресконференція за участю генерал-майора Джона Семфорда, директора розвідки ВПС. Він пояснив радарні аномалії температурною інверсією, а візуальні спостереження — помилковою ідентифікацією зірок чи метеорів. Проте багато учасників подій, включаючи капітана Руппелта, наполягали, що зафіксовані характеристики неможливо пояснити звичайними погодними явищами.

Сучасна державна реакція набула інституціоналізованої форми з утворенням у 2022 році Офісу з розв'язання аномалій у всіх доменах (AARO). Ця структура замінила собою Цільову групу з неопізнаних повітряних явищ (UAPTF), яка була створена у 2020 році. Місія AARO, як вона була визначена станом на червень 2025 року, полягає у мінімізації технічних та розвідувальних несподіванок, що свідчить про визнання UAP як потенційної загрози. Цей інституційний зсув підтримується активним наглядом з боку Конгресу. Кульмінацією цього процесу стали слухання 9 вересня 2025 року, де лунали вимоги щодо більшої відкритості та забезпечення захисту для інформаторів, які повідомляють про цей феномен.

Аналіз ключових даних, отриманих із нещодавно розсекречених документів та актуальних звітів, чітко окреслює прірву між минулим та сьогоденням. Якщо у 1953 році ЦРУ дійшло висновку, що НЛО не становлять загрози національній безпеці, то поточна діяльність AARO та запити Конгресу вказують на суттєву переоцінку ризиків. Особливо це стосується ситуації після публікації у 2017 році військових відеоматеріалів, на яких зафіксовані об'єкти з характеристиками, недосяжними для відомих нам літальних апаратів. Цей різкий контраст між офіційним запереченням 1950-х років та нинішніми вимогами підзвітності, які проявилися на слуханнях 2025 року, формує основу для розуміння того, як уряд Сполучених Штатів нині керує інформацією про явища, що виходять за межі загальноприйнятих наукових пояснень.