Вокалізації орангутанів: докази рекурсії кидають виклик унікальності людської мови

Вчені виявили, що дикі орангутани використовують вокалізації з шаруватою складністю, метод комунікації, який раніше вважався унікальним для людей. Це відкриття свідчить про давніше еволюційне походження цього типу комунікації. Дослідження підкреслює паралелі між методами комунікації орангутанів і людей.

Подібність ілюструється концепцією «рекурсії», прикладом якої є фраза «Це собака, який погнався за котом, який убив щура, який з'їв сир». Це речення демонструє шарувату складність через повторювані дієслівно-іменникові фрази, такі як «погнався за котом» і «з'їв сир». Рекурсія передбачає вбудовування мовних елементів для формування зрозумілих думок або фраз, що дозволяє створювати нескінченні повідомлення зі зростаючою складністю.

Аналіз тривожних вигуків самок суматранських орангутанів виявив ритмічну структуру з самовбудовуванням на трьох рівнях. Окремі звуки об’єднуються в малі комбінації (перший рівень), які групуються у більші серії (другий рівень), а ці серії утворюють ще більші серії (третій рівень), кожна з яких має регулярний ритм. Це відкриття кидає виклик уявленню про те, що рекурсія є виключно людською.

Орангутани також регулювали ритм своїх тривожних вигуків залежно від типу хижака, з яким вони стикалися. Швидші, більш термінові вигуки сигналізували про реальні загрози, такі як тигри, тоді як повільніші, менш регулярні вигуки вказували на менш вірогідні небезпеки. Ця структурована вокальна рекурсія передає значущу інформацію про зовнішнє середовище.