Каннський фестиваль 2026 року офіційно відкриває «епоху Пака». Призначення південнокорейського візіонера президентом журі 79-го огляду — це не просто формальність, а визнання того, що центр тяжіння світового кіно остаточно змістився. Пак Чхан Ук, який колись шокував Лазуровий Берег молотком в «Олдбої», тепер визначатиме, що саме вважати «високим мистецтвом» сьогодні.
Чого очікувати від журі під його керівництвом? Пак відомий своєю одержимістю візуальною досконалістю та технічною точністю. Для учасників конкурсу це означає одне: пересічні драми без чіткого авторського стилю цього року не пройдуть. У програмі-2026 домінує Азія: від меланхолійних притч Хамагуті до похмурих трилерів На Хон Джина. Це кіно, яке вимагає від глядача співпереживання через естетичний шок.
Голлівуд цього сезону виглядає незвично скромно. Поки студійні боси зайняті оптимізацією бюджетів та нейромережевими сиквелами, Канни перетворюються на бастіон «ручної роботи». Єдиний великий блокбастер у програмі — історичний епос Антоніна Бодрі «Битва при Галлії» — лише підкреслює загальний потяг до масштабного, але все ж таки авторського висловлювання.
Чи зможе Пак Чхан Ук зберегти неупередженість, враховуючи рекордну кількість співвітчизників у списку номінантів? Швидше за все, його вимогливість до колег буде навіть вищою. Ми побачимо фестиваль, де жорстокість межує з ніжністю, а форма — з глибоким філософським підтекстом.
У перспективі таке лідерство в журі веде до легалізації «екстремального авторства» як нового стандарту якості. Канни-2026 обіцяють стати місцем, де кіно знову перестає бути розвагою і повертається до своїх витоків — бути дзеркалом наших найпотаємніших страхів і надій.
Чи готові ми до того, що «Золота пальмова гілка» цього року може бути вручена за фільм, який змусить нас почуватися ніяково, але при цьому позбавить дару мови своєю красою?
