Астрономи зафіксували туманність RCW 36 під час дослідження популяції коричневих карликів

У межах масштабного наукового проєкту, присвяченого вивченню коричневих карликів — холодних і тьмяних субзоряних об'єктів, астрономи отримали вражаюче зображення емісійної туманності RCW 36. За своїми візуальними обрисами ця космічна структура нагадує величного сокола, що ширяє у міжзоряному просторі. Результати цієї роботи, ініційованої аспірантом Афонсо ду Брітту ду Вале з Португалії та Франції, були опубліковані в авторитетному науковому журналі Astronomy & Astrophysics у березні 2026 року. Коричневі карлики зазвичай визначають як «невдалі зірки», оскільки вони не мають достатньої маси для запуску стабільного термоядерного синтезу водню у своїх ядрах. Проведене дослідження дозволило отримати критично важливу інформацію про складні процеси формування цих загадкових субзоряних тіл.

Знімок, датований березнем 2026 року, наочно демонструє активні «зоряні ясла», де одночасно народжуються як нові світила, так і субзоряні об'єкти. На фотографії темні пилові хмари формують голову та тіло «сокола», тоді як розлогі нитки газу та космічного пилу створюють ілюзію його крил. Нижче цих структур яскраво сяє блакитна туманність, підсвічена інтенсивним випромінюванням масивних новонароджених зірок. Туманність RCW 36, також відома під назвою Gum 20, розташована на відстані приблизно 2300 світлових років від Землі у сузір'ї Вітрила. Вона є частиною великого зореутворюючого комплексу, що має назву Молекулярний хребет Вітрил (Vela Molecular Ridge). Вік зоряного скупчення всередині RCW 36 оцінюється фахівцями приблизно у 1,1 мільйона років.

Для отримання цього детального зображення було використано прилад HAWK-I, встановлений на Дуже великому телескопі (VLT) Європейської південної обсерваторії (ESO). HAWK-I працює в інфрачервоному діапазоні (0,9–2,5 мкм), що дозволяє з високою ефективністю виявляти холодні об'єкти, такі як коричневі карлики, проникаючи крізь щільні пилові завіси. Прилад використовує систему адаптивної оптики для компенсації атмосферної турбулентності, забезпечуючи виняткову чіткість зображень. Інструмент, розміщений на блоці телескопа UT4 (Єпун) комплексу VLT, оснащений чотирма сучасними детекторами Hawaii-2RG і забезпечує поле зору розміром 7,5 на 7,5 кутових мінут.

Основною метою наукової групи було детальне вивчення популяції субзоряних об'єктів, а не лише домінуючих яскравих молодих зірок. Афонсо ду Брітту ду Вале зазначив, що масивні зірки мають здатність буквально «відштовхувати» навколишні хмари газу та пилу, змінюючи структуру туманності. Дослідники об'єднали нові спостереження GLAO за допомогою HAWK-I/VLT з архівними даними проектів 2MASS, SOFI/NTT та показниками кінематики з каталогу Gaia DR3 для створення найбільш повного каталогу населення RCW 36. У центральній частині скупчення поверхнева щільність зірок досягає 3000 об'єктів на квадратний парсек, що значно вище, ніж у більшості молодих скупчень у межах 1 кілопарсека від Сонця. Найбільш масивні світила у цьому регіоні належать до спектральних типів пізнього O або раннього B, проте скупчення також включає сотні менш масивних зірок.

У ході аналізу було встановлено, що нахил нижньої частини початкової мас-функції (IMF) є більш пологим, що цілком узгоджується з даними про більшість інших галактичних скупчень. Співвідношення кількості зірок до коричневих карликів у досліджуваній зоні становить від 2 до 5. Використання інноваційного алгоритму глибокого навчання DeNeb дозволило вченим суттєво покращити фотометричну точність та якість вилучення джерел шляхом видалення складного емісійного світіння туманності. Це дослідження робить вагомий внесок у розуміння універсальності IMF, яка є фундаментальним поняттям у вивченні процесів зореутворення в нашому Всесвіті.